HDTV телебачення

 

10 листопада 2020р.

Предмет: Технології.

Урок 18,19 : HDTV:вплив технічного аспекту на естетику зображення. Використання формату HD в телевізійному ефірі.

        Телебачення поруч із людством невідступно щодня і практично повсюдно. Його перші технології були винайдені поступово, впроваджувалися у різних країнах і в дещо різний час. Зокрема, шукають витоки телебачення у відкритті 1873 року Уіллоубі Смітом фотоефекту в селені (миш’яку). Лише за 11 років було винайдено скануючий диск Ніпкова. Ці та інші дослідження призвели до того, що уже в 1907 Дікманн продемонстрував телевізійний приймач. Подальші технології розвитку механічного телебачення було реалізовано у 1920-х різними вченими в Англії, США та СРСР. Проте, якщо подивитися на критерії якості відео, яким надавалася увага у процесі розвитку телебачення, можна сказати, що в останнє десятиріччя помітно змістилися акценти в розумінні естетики зображення. Це можна простежити навіть на прикладі телевізорів, адже кожен помітить, які параметри в різні часи виходили на перший план. Якщо спочатку достатньо було розмитої чорно-білої картинки, то в подальшому більше уваги приділялося кольору і контрастності. Сьогодні ж на першому місці якість, виражена в поняттях чіткості та високої роздільної здатності. Роздільна здатність – величина, що визначає кількість найменших елементів зображення на одиницю площі, тобто спроможність розділяти дрібні деталі або будувати зображення на таких деталях. Відео високої роздільної здатності (HDV) – будьяка відеосистема із роздільною здатністю, вищою за стандартну, зазвичай 1280×720 пікселів (720p) або 1920х1080 пікселів (1080i/1080p). Піксель – найменший логічний елемент двовимірного зображення в растровій графіці або світлочутливий елемент матриці; елемент матриці дисплею, що формує зображення. Телебачення високої роздільної здатності (HDTV) – набір стандартів телевізійного мовлення високої якості, заснованих на сучасних стандартах зображення. Використовує новітні цифрові технології кодування кольору і звуку, а також перевершує за чіткістю телебачення зі стандартною роздільною здатністю. Сьогодні, після більш ніж 30 років невпинного розвитку, телебачення високої роздільної здатності упевнено завойовує споживчий ринок. Усе поширенішим стає використання понять HD Ready, HD-сумісний. Та подеколи споживачі не знають природи понять, якими 20 апелюють, отже важливо зрозуміти, про що йдеться. Почати варто з короткого екскурсу до витоків цього питання. Історію телебачення високої роздільної здатності можна починати 1970 роком. Тоді японська корпорація NHK почала перші дослідження у цій сфері. Варто зазначити, що й сьогодні вона намагається залишатися попереду в якості зображення – зараз корпорація досліджує ще більш передові технології. Зокрема, у той час, коли інші компанії почина- ють роботу у форматі HDTV, NHK уже працює з широкоекранною системою ультрависокої роздільної здатності Super Hi-Vision. Різкість і чіткість зображення у цій системі в 16 разів вища, ніж у прийнятій зараз системі HDTV . 1977 року було сформовано дослідну групу телебачення високої роздільної здатності під назвою Спільнота Інженерів Кінематографу та Телебачення (the SMPTE (The Society of Motion Picture and Television Engineers). Ця група в 1980 році оприлюднила перші рекомендації, де було, зокрема, визначено поняття широкого формату екрану. Уже за рік перша демонстрація HDTV викликала неабиякий інтерес у США. У 1987 Федеральна Комісія з питань комунікації (Federal Communications Commission) сформувала Консультативний комітет з розширення телевізійного обслуговування (Advisory Committee on Advanced Television Service). У Сполучених Штатах стрімко почала рости кількість телевізійних систем, приналежних до Комітету. Для того, щоб допомогти споживачам швидше розібратися з поняттям високої роздільної здатності, такі організації, як Федеральна Комісія з питань комунікації, створюють окремі сайти. Для полегшення роботи з відео високої чіткості створюється нове програмне забезпечення, що потребує більшого ресурсу комп’ютера, проте дозволяє працювати з HD відео без конвертації в інші формати (простіше кажучи, зміни формату на менш якісний). Найкращий спосіб порівняти якість телебачення стандартної і високої роздільної здатності – це розглянути популярні на сьогодні цифрові камери. Якщо лише 6 років тому зображення із камери з матрицею у 2 мегапікселі вважалася високоякісним, то сьогодні таку ж якість здатна продемонструвати вбудована камера мобільного телефону. Йдеться про збільшення роздільної здатності, адже піксель – це найменший елемент двовимірного цифрового зображення. Відповідно, чим більше пікселів, тим чіткіше та детальніше зображення. Аналогічним чином HDTV забезпечує помітно більшу роздільну здатність, ніж SDTV. Наприклад, у так званого сигналу 1080i у HDTV вона вшестеро більша, ніж у звичного нам сигналу 480 i у SDTV. HDTV також має ширше співвідношення сторін кадру, 16:9, воно ближче до того, яким є сприйняття людським периферійним зором. У звичайних телевізорах це співвідношення було 4:3. Іще одна важлива якість HD: воно ґрунтується на системі з трьох основних компонентів сигналу зображення, а не лише на одному композитному сигналі. Тим самим усувається необхідність у процесах кодування-декодування інформації, що погіршує вихідний результат зображення. Важливою перевагою над старою аналоговою системою телебачення є також той факт, що HDTV – це виключно цифрова система.  Вигідність HDTV саме в тому, як багато дозволяє спектр можливостей сучасної відеотехніки. Адже знімати відео високої якості можна не лише на камери, а й на фотоапарати і, як стверджують виробники, на деякі моделі мобільних телефонів. Щоправда, телебачення високої роздільної здатності потребує й відповідного приймача – тобто хорошого телевізора. Щоб відчути потенціал HD, необхідно мати HD-сумісний телевізор. Для більшості користувачів це серйозна стаття витрат, адже його ціна висока. Найголовнішими параметрами для приймача HD є широкий екран, роздільна здатність і специфічний відеовхід (тобто videoinput). Із уже згаданих якостей відео високої роздільної здатності випливає, що екран повинен відображати картинку зі співвідношенням сторін 16:9. При цьому має зберігатися здатність відтворювати стандартне телебачення зі співвідношенням 4:3. Розділь- на здатність повинна бути щонайменше 1280х720 пікселів, хоча оптимальною є так звана повна роздільна здатність («Full HD»). Нарешті, телевізор повинен мати повний комплект аналогових відеовиходів для застарілих компонентів і цифрові виходи – для сучасних. Можна стверджувати, що телебачення високої чіткості сьогодні необхідне для підвищення ефективності роботи із відео. Скажімо, знімання слоу-моушн, проведене у високій чіткості, вражатиме набагато більше на екрані з вищою роздільною здатністю. Деталі та кольори набагато чіткіші при HD зніманні. Тож, враховуючи всі особливості формату, необхідно брати до уваги не лише камеру, а й приймач, тобто телевізор, а також умови перегляду. Це ті фактори, які в сукупності сприяють розвиткові естетики зображення. Адже сьогодні телебачення ставить акцент на якість і чіткість.

Матеріал для самостійного вивчення:

1.Вікіпедія. Телебачення високої роздільної здатності.

Контрольні питання:

1.Як здійснюється передача сигналів HDTV на далекі відстані.

2.Як здійснюється передача сигналів HDTV на короткі відстані.

Відповіді відправляйте на електронну пошту honor7valera@gmail.com